Енергія води здавна використовувалася людьми як джерело механічної енергії, а починаючи з ХХ століття, і як джерело електроенергії. Зважаючи на значну кількість водних артерій, якими щільно вкрита територія України, розвитку цієї галузі відновлюваної енергетики приділялася особлива увага. Протягом минулого століття на річках нашої країни постала низка підприємств з перетворення кінетичної води на електроенергію. На сьогоднішній день в енергетичному комплексі України гідроелектростанції (ГЕС) посідають третє місце після теплових та атомних.


У фондах Центрального державного науково-технічного архіву України (ЦДНТА України) зберігаються документи Приватного акціонерного товариства «Укргідропроект» (ПрАТ «Укргідропроект») – організації, співробітники якої зробили визначний внесок у розвиток гідроенергетики в Україні та поза її межами.
У цьому році ПрАТ «Укргідропроект» відзначає свій 95-річний ювілей. За цей період організацією створені проєкти багатьох гідроенергетичних та водогосподарських об’єктів, серед яких, окрім ГЕС: канал «Сіверський Донець–Донбас», Чорноморсько-Балтійський глибоководний транспортний шлях, водосховища, генеральні схеми комплексного використання та охорони водних і земельних ресурсів тощо.
Не можна оминути увагою той факт, що документи «Укргідропроекту» формують один з найбільших, найпрезентабельніших, а також найстаріших фондів ЦДНТА України. До складу фонду входить 41 комплекс та близько 75000 одиниць зберігання, які висвітлюють історію української гідротехніки протягом XX століття. Першому надходженню документів Укргідропроекту до ЦДНТА України цьогоріч виповнюється рівно півстоліття.
На сьогоднішній день документи цієї установи виступають не лише важливим джерелом з історії наукової думки України, але, також, мають і велике практичне значення, оскільки фахівці установи часто працюють з архівними документами, звертаючись до досвіду минулого у процесі пошуку правильних технічних рішень під час проєктування або реконструкції гідротехнічних об’єктів.
95-річний ювілей ПрАТ «Укргідропроект» став слушним приводом для підготовки виставки, яка має на меті висвітлити внесок декількох поколінь фахівців Інституту у становлення та розвиток галузі гідроенергетики в Україні.
Виставкова експозиція поділяється на три розділи.
До першого розділу «Дослідження «Проблеми Великого Дніпра» (док. 1–12) увійшли документи з відомостями про обговорення та варіанти вирішення зазначеної проблеми на початку 1930-х років.
Офіційний старт робота над «Проблемою Великого Дніпра» почалася у 1931 році. 16 жовтня на засіданні Секції водного господарства Держплану СРСР було визнано необхідним залучити ресурси Дніпра для транспортних, енергетичних, комунальних, сільськогосподарських та інших потреб. При Президії Держплану СРСР у 1932 році було організовано Техніко-економічну раду з проблеми реконструкції Дніпра, до складу якої увійшли представники Держпланів та академій наук СРСР, УСРР та БРСР.
Ними було сформовано робочу гіпотезу проєкту, який отримав назву «Велике Дніпро». В її рамках учені пропонували створити каскад ГЕС на ділянці від м. Києва до Чорного моря, а для реконструкції Нижнього Дніпра від Запоріжжя до Кінських плавнів (розширенням заплави між Дніпром та його притокою Кінською) прокласти морський судноплавний канал до Чорного моря.
Замислювалися і над тим, щоб поєднати єдиним водним шляхом посушливі райони Півдня та Криму, вугільно-металургійну базу Донбасу та промислово розвинені центри Харків та Ленінград (нині – Санкт-Петербург) водним сполученням Чорного й Балтійського морів (так званим Ленпереходом).
У фонді «Укргідропроекту» зберігаються унікальні документи, які відображають міркування та ідеї щодо вирішення «Проблеми Великого Дніпра». Одним з найбільш показових документальних свідчень є матеріали Першої конференції з проблеми Великого Дніпра, яка відбулася 4–9 березня 1933 року у Києві. У заході взяли участь 32 доповідачів, які окреслили основні можливості і перспективи використання ресурсів Дніпра.
Масштабність цієї проблеми підкреслює цитата з доповіді академіка К. Г. Воблого (1876–1947), який зазначив, що «з вирішенням проблеми Великого Дніпра пов’язується величезне зростання використання річок басейну Дніпра, яке до сьогоднішнього часу залишається далеко недостатнім. Довжина усіх 800 приток Дніпра, що можуть бути використаними як водні шляхи, складає близько 24 тис. км, а використовується у теперішній час усього 5 тис. км».
Другий розділ «Дніпровський каскад гідроелектростанцій» включає документи до проєктів ступенів Дніпровського каскаду ГЕС – Каховської (нині – Каховська ГЕС імені П. С. Непорожнього), Кременчуцької, Дніпродзержинської (нині – Середньодніпровська ГЕС), Київської та Канівської.
Каховська ГЕС (док. 13–15)
Це одна з найбільших ГЕС, розміщених на р. Дніпрі (на сьогодні потужність ГЕС складає 334,8 МВт, середньорічне виробництво електроенергії – 1420 млн кВт/год). Вона знаходиться поблизу м. Нова Каховка Херсонської обл., використовує енергію нижньої ділянки річки та є останньою, шостою сходинкою у каскаді Дніпровських ГЕС.
Спорудження Каховської ГЕС допомогло вирішити проблему енергопостачання промисловості та сільського господарства Придніпров’я, Півдня України та Північного Криму, а також створити глибоководний шлях від Чорного моря до основних промислових районів України.
У проєкті станції, яка зводилася протягом 1950–1955 років відображені передові досягнення вітчизняної науки і техніки того часу.
Кременчуцька ГЕС (док. 16–18)
Третя сходинка Дніпровського каскаду розташована у м. Світловодськ Кіровоградської обл. Це перша у колишньому СРСР ГЕС без машинного залу, зведена на Дніпрі. Її встановлена потужність складає 700,4 МВт, середньорічне виробництво електроенергії – 1506 млн кВт/год. Будівництво гідроелектростанції продовжувалося з 1954 по 1960 роки та було завершено на 2 роки раніше встановленого строку.
Кременчуцька ГЕС пов’язує лініями електропередач Південну енергосистему з Києвом, Полтавою, Харковом, Житомиром та іншими містами України. Під час її будівництва застосовувалися прогресивні методи будівництва та нові будівельні матеріали (відсутність машинного залу, застосування конструкцій без залізобетону тощо). Це дало змогу заощадити велику кількість будівельних матеріалів та значно зменшити витрати на будівництво.
Дніпродзержинська ГЕС (док. 19–20)
Четверта сходинка каскаду Дніпровських ГЕС знаходиться у м. Кам’янське Дніпропетровської обл. Встановлена потужність станції становить 388 МВт., середньорічне виробництво електроенергії – 1,2 млрд кВт/год.
Будівництво станції тривало у 1956–1963 роках. У конструкціях усього комплексу споруд гідровузла запроваджено багато прогресивних рішень та нових матеріалів. Окремі будівлі та просторова композиція вирішені відокремленням єдиного компонувального центру.
Київська ГЕС (док. 21–22)
Знаходиться в кількох кілометрах від Києва та є першою (верхньою) сходинкою Дніпровського каскаду ГЕС. Її будівництво продовжувалося у 1960–1964 роках. Потужність станції становить 440 МВт., середньорічне виробництво електроенергії – 790 млн кВт/год.
Основною особливістю будівлі Київської ГЕС є застосування горизонтальних капсульних гідроагрегатів, що дозволило запроєктувати поєднану будівлю, водозливного типу. Застосування горизонтальних агрегатів спростило геометрію проточного тракту, а також конструктивні форми всієї будівлі в цілому.
Канівська ГЕС (док. 23–24)
Поблизу м. Канів Черкаської обл. розташований другий ступінь Дніпровського каскаду ГЕС – Канівська ГЕС. Її потужність складає 500 МВт., середньорічне виробництво електроенергії – 573 млн кВт/год.
Під час будівництва електростанції багато робіт здійснювалося вперше у практиці гідротехнічного будівництва. Наприклад, вперше використано особливі конструкції плити для водовідбійних стінок та панельні збірні щити для омонолічування. Окрім того, на Канівській ГЕС вперше застосували збірний залізобетон, земельні снаряди та насосну станцію для затоплення «котловану».
Будівництво станції продовжувалося з 1962 по 1972 роки. Її введення в експлуатацію сприяло розвитку енергетики, водного транспорту, рибного господарства та зрошення центральних регіонів України.
Третій розділ «Проєкти ГЕС у різних регіонах України» включає проєктну документацію об’єктів гідроенергетики, зведених у Миколаївській та Закарпатській областях.
Вознесенська ГЕС (док. 25–26)
Першу українську ГЕС, розташовану на р. Південний Буг поблизу м. Южноукраїнськ Миколаївської обл. було здано в експлуатацію 95 років тому – у травні 1927-го року. Її призначенням було електропостачання промисловості та сільського господарства Вознесенського району Миколаївщини. Початкова потужність ГЕС складала 470 кВт.
У травні 1944 року будівля ГЕС та її електромеханічне обладнання було зруйновано відступаючою німецькою армією, але гідротехнічні споруди в результаті вибуху не постраждали. Для відновлення та реконструкції станції у 1944–1947 роках були розроблені проєктне завдання, технічний та робочий проєкти.
У 1984 році поруч із Вознесенською ГЕС, яка виробила свій ресурс, було побудовано Олександрівську ГЕС.
На виставці представлено кресленики фасадів, розрізи будівлі ГЕС, а також фотографії з фонду особового походження інженера Віктора Петровича Тихомирова (1887–1973), який у 1925–1927 роках був організатором і технічним керівником будівництва Вознесенської ГЕС.
Теребле-Ріцька ГЕС (док. 27)
У Хустському р-ні Закарпатської обл. знаходиться унікальний об’єкт гідроенергетики – єдина в світі станція, яка розташована одразу на двох паралельних річках – Тереблі та Ріці. Будівництво цієї ГЕС тривало у 1949–1956 роках. На сьогодні потужність станції складає 27 МВт., середньорічне виробництво електроенергії – 133 млн кВт/год.
На виставці представлено план головного вузла, плани, розрізи та фасади будівлі ГЕС.

Провідний архівіст відділу використання
інформації документів ЦДНТА України
Дмитро Ожиганов

 

 

 

Центральний державний науково-технічний архів України
Copyright © 2022