Сода була відома людству з давніх часів, виробляли її аж до XVIII століття кустарним способом.

Винахідником промислового способу виробництва соди вважається французький хімік Ніколя Леблан, патент отримав у 1790 р. й вже за рік відкрив профільне підприємство в Сен-Дені. На той час соду добували переробкою деревини, морських водоростей або ж виробництвом із застосуванням чистого заліза, однак такі методи були досить дорогими. У якості сировини Ніколя Леблан вперше в світі запропонував використовувати кам’яну сіль.  В процесі виробництва проводилася взаємодія хлориду натрію із сульфатною кислотою. Принциповим недоліком цього методу була низька чистота соди, велика кількість надлишкового продукту, високе споживання палива та надзвичайна його шкідливість для здоров’я працівників та навколишнього середовища.

Революційним став винахід Ернеста Сольве, який у 1861 р. запропонував використовувати аміак та вапняк як компоненти для виробництва соди. Відкриття мало приголомшливий успіх у галузі: сприяло збільшенню якості та відсоткового обсягу кінцевого продукту. Здешевлення виробництва сприяло відкриттю хімічних підприємств у різних куточках світу, в тому числі на території України.

Сода залишається одним із фундаментальних продуктів, як у сучасній промисловості, так і на кухні, завдяки своїм унікальним властивостям та різноманітності способів застосування.

Так, харчова сода використовується в кулінарії для регулювання кислотності та текстури страв, тоді як кальцинована – застосовується при плавці металів, у виробництві скла, миючих засобів, фарб, медичних препаратів тощо.

Виробництво соди – галузь хімічної промисловості. Кожен із видів продукції має свої процесуальні особливості та практичні властивості. Так, кальцинована сода створюється шляхом нагрівання природних солей або вапняку, а харчова – за допомогою реакції між натрієвими солями та вуглекислим газом.

У вересні 2023 р. 100-річний ювілей відзначає Державний науково-дослідний та проектний інститут основної хімії «НІОХІМ», який донині перебуває у числі провідних інжинірингових компаній із проєктування хімічних виробництв із одночасним забезпеченням екологічної та промислової безпеки підприємств.

Заснований інститут був у 1923 р. як УкрДІПХ (Український державний інститут прикладної хімії). Протягом своєї історії неодноразово зазнавав перейменувань:

• у 1944 р. – Всесоюзний інститут содової промисловості (ВІСП);
• у 1958 р. – Науково-дослідний інститут основної хімії (НІОХІМ);
• починаючи з 1968 р. по сьогодні називається Державний науково-дослідний та проектний інститут основної хімії «НІОХІМ».

Інститут безперервно займається проблемами хімічного машинобудування та проєктуванням прогресивного апаратурного забезпечення для галузі содового виробництва. Так, за сторічну історію існування  фахівцями установи було розроблено та реалізовано проєкти підприємств України, низки зарубіжних країн: Азербайджану, Аргентини, Болгарії, Ефіопії, Індії, Ірану, Казахстану, Німеччини, Польщі, Саудівської Аравії, Таджикистану, Туреччини, Туркменістану, Хорватії, Ямайці.

З початком повномасштабної військової агресії росії керівництвом НІОХІМ було ухвалено рішення про проведення тимчасової релокації інституту з Харкова до однієї з західних областей країни на період дії військового стану в Україні.

У Центральному державному науково-технічному архіві України (ЦДНТА України) в межах фонду Р-57 – «Державний науково-дослідний та проектний інститут основної хімії (НІОХІМ)» зберігаються комплекси проєктної документації:

• 1-65 – «Слов’янський содовий комбінат»;
• 1-66 – «Донецький содовий завод. Дослідно-промислова установка парового кальцинатора»;
• 1-88 – «Кримський содовий завод»;
• 1-138 – «Індерський содовий завод»;
• 1-139 – «Нахічеванський содовий завод».

Варто також згадати звіти про НДР з комплексу 3-11 ЦДНТА України, які містять науковий доробок  НІОХІМ за 1938–1976 рр. та доповнюють тему.

Виставка структурована за тематичними розділами, їх послідовність обумовлена хронологією розробки проєктів.

Розділ 1. Донецький содовий завод

Перше підприємство з виробництва соди на території України було відкрито бельгійським підприємцем співвласником акціонерного товариства «Любимов, Сольве та Ко» Ернестом Сольве у 1892 р. у селі Верхнє в чотирьох кілометрах від Лисичанська на березі Сіверського Дінця. Варто зазначити, що назва заводу походить саме від назви річки.

Місце для будівництва содового заводу було обрано дуже вдало. У безпосередній близькості були джерела сировини: поклади вапняку,  кам’яного вугілля та соляні копальні. Головні споживачі соди – підприємства важкого машинобудування: кінець XIX – початок XX ст. період індустріального та промислового буму у східноукраїнському регіоні.

У найкоротший термін Донецький содовий завод вийшов на показники виробництва 200 тисяч тон на добу (на початок ХХ ст. це були найвищі результати у Східній Європі). На підприємстві виробляли: харчову та кальциновану соду, хлористе вапно.

Завод неодноразово модернізувався, завдяки чому він тривалий час тримав провідні позиції у вітчизняній хімічній промисловості.

Першим великим проєктом в історії Державного науково-дослідного та проектного інституту основної хімії «НІОХІМ» стала реконструкція та посилення потужностей Донецького содового заводу.

Так, наприкінці 1950-х – у 1960-ті рр. спільно із заводськими фахівцями розробили програму повного оновлення та технічного оснащення всіх ділянок виробництва кальцинованої соди, починаючи від будівництва будівель та закінчуючи монтажем нового обладнання.

У ЦДНТА України зберігається проєкт дослідно-промислової установки парового кальцинатора, який передбачалося впровадити в експлуатацію на Донецькому содовому заводі. Практичним призначенням даного технічного устаткування було покращення однієї з основних технологічних операцій содового виробництва.

Паровий кальцинатор – це спеціальна машина, яка використовує гарячу пару для перетворення сировини на соду. Основний принцип її роботи такий: сировину нагрівають за допомогою гарячої пари, під впливом високої температури з неї відокремлюється сода.

Так, на аналогічних підприємствах хімічної промисловості кальцинація здійснювалася методом вогняного обігріву: сировину розмішували в барабанну піч, яка розпалювалася мазутом та вугіллям. У зв’язку з цим ідея застосування апаратів з паровим обігрівом, розроблена фахівцями НІОХІМ для потужностей Донецького содового заводу, була інноваційною.

У виставковій експозиції представлено фотокопії документів проєкту дослідно-промислової установки парового кальцинатора, а саме: розрізи (док. 1, 2), кресленик щита автоматики (док. 3), схема руху циркуляційного газу (док. 4).

Варто зазначити, що Донецький содовий завод не пережив економічної кризи 2008 р.: підприємство остаточно зупинило виробництво у 2010 р., вже через рік рішенням суду було визнано банкрутом, виробниче обладнання виставлено на продаж, а будівлі – демонтовано. Станом на вересень 2023 р. завод повністю зруйнований.

1. Донецький содовий завод. Дослідно-промислова установка парового кальцинатора. Розріз Б-Б. 1958 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-66. Оп. 1. Од. зб. 2. Арк. 6)

2. Донецький содовий завод. Дослідно-промислова установка парового кальцинатора. Розріз 1-1; 2-2; 3-3. 1958 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-66. Оп. 1. Од. зб. 2. Арк. 19)

3. Донецький содовий завод. Дослідно-промислова установка парового кальцинатора. Щит автоматики 1958 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-66. Оп. 1. Од. зб. 2. Арк. 17)

4. Донецький содовий завод. Дослідно-промислова установка парового кальцинатора. Схема руху циркуляційного газу. 1958 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-66. Оп. 1. Од. зб. 2. Арк. 20)

Розділ 2. Слов’янський содовий комбінат

Хімічна промисловість в місті Слов’янську має давню історію. Аміачно-содовий завод був споруджений в 1898 р. за участю фінансування німецьких та французьких підприємців. Його проєктна потужність становила 27 тис. тон соди на рік.

У 1927 р., після тривалої перерви, содовий завод з новою назвою «Червоний хімік» в складі Південно-хімічного тресту «Хімвугілля» відновив виробництво продукції. В процесі відновлення підприємство зазнало корінної реконструкції.

У 1938 р. у Слов’янську з його об’ємним сировинним потенціалом солі та вапняку було розпочато будівництво ще одного содового заводу. Його проєкт враховував всі тогочасні новітні досягнення хімічного промислового сектору науки та техніки: содово-вапняне очищення розсолу, попередню карбонізацію, регенерацію аміаку зі слабких рідин тощо. Було передбачено максимальну механізацію трудомістких процесів, спорудження цехів з виробництва каустичної соди та очищеного бікарбонату натрію. У 1946 р. Слов’янський Ново-содовий завод розпочав випуск продукції.

У серпні 1948 р. шляхом об’єднання двох підприємств хімічної промисловості – «Червоний хімік» та Ново-содового заводу було створено Слов’янський содовий комбінат.

Покладення функцій генерального проєктувальника підприємства на НІОХІМ сприяло значному зростанню виробництва кальцинованої соди, рідкої каустичної соди, очищеного бікарбонату натрію.

У 60-х – 70-х рр. ХХ ст. виробничі потужності підприємства зазнали масштабної реконструкції. У ЦДНТА України зберігається проєкт цеху хлористого кальцію потужністю 150 тис. тон на рік на Слов’янському содовому комбінаті. Спеціалісти НІОХІМ запропонували виробництво хлористого кальцію проводити за новою прогресивною технологічною схемою.

У цеху вперше в Україні було встановлено нове обладнання, що сприяло збільшенню темпів випуску продукції, дозволило вирішити проблему ліквідації скидання відходів у Сіверський Донець, що знизило рівень забруднення навколишнього середовища.

У виставковій експозиції представлено фотокопії документів з проєкту цеху хлористого кальцію, а саме: ескізний проєкт конденсатора (док. 5); розрізи триповерхового складу для зберігання збірної залізобетонної конструкції для тарних вантажів (док. 6); компонування обладнання виробничого корпусу (док. 7), а також технологічні схеми процесу отримання рідкого та кристалічного хлоркальцію, хлористого барію (док. 8–9).

Слов’янський содовий комбінат не пережив кризи 90-х рр. ХХ ст., виробничі процеси на підприємстві було зупинено, а в 2003 році його визнано банкрутом.

У 2014 р. ДУ «НІОХІМ» виступив з ініціативою відродження виробництва кальцинованої соди в Слов’янську. У зв’язку з початком повномасштабного вторгнення рф на територію України у 2022 р. роботи над проєктом було тимчасово призупинено.

5. Слов’янський содовий комбінат. Цех хлористого кальцію. Конденсатор позицій 269 (ескізний проєкт). 1965 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-65. Оп. 1. Од. зб. 43. Арк. 8)

6. Слов’янський содовий комбінат. Типовий триповерховий склад для зберігання збірної залізобетонної конструкції для тарних вантажів (борошна). Розріз з Б-Б з розміщенням технологічного обладнання. 1960 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-65. Оп. 1. Од. зб. 13. Арк. 44)

7. Слов’янський содовий комбінат. Цех хлористого кальцію. Компонування обладнання виробничого корпусу. Розріз ІІ-ІІ. 1961 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-65. Оп. 1. Од. зб. 17. Арк. 17)

8. Слов’янський содовий комбінат. Технологічна схема складу рідкого хлоркальцію та хлористого барію. 1960 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-65. Оп. 1. Од. зб. 13. Арк. 5)

9. Слов’янський содовий комбінат. Технологічна схема одержання кристалічного хлоркальцію. 1960 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-65. Оп. 1. Од. зб. 174. Арк. 1)

Розділ 3. Кримський содовий завод

Кримський содовий завод було запущено в роботу у 1973 р., основні виробничі потужності розміщені у місті Яни Капу (раніше Красноперекопськ). Підприємство розташоване в безпосередній близькості до джерел сировини – Перекопських соляних озер та Сиваша.

За 50-річну історію Кримський содовий завод став провідним галузевим підприємством вітчизняної хімічної промисловості: забезпечував близько 80% потреби внутрішнього ринку України й 2,5% – світового виробництва кальцинованої соди.

З 2014 р. підприємство знаходиться на тимчасово окупованій території, було привласнене російськими компаніями, які станом на вересень 2023 р. продовжують незаконне виробництво продукції.

У ЦДНТА України зберігається проєктна документація Кримського содового заводу: геодезичні та вишукувальні дані, технологічна частина, генеральний план, кресленики будівель, споруд, конструктивних частин обладнання тощо.

В основу проєкту було покладено принцип максимального блокування цехів та відділень, застосування типових секцій та уніфікації об’ємно-планувальних та конструктивних рішень. Так, наприклад, в одному корпусі було об’єднано відділи абсорбції, дистиляції, карбонізації, вакуум-фільтрів з компресорним цехом (док. 10). В окремі приміщення винесені цех кальцинації легкої та важкої соди (док. 11), механізований склад (док. 12), об’єднане заводоуправління та прохідна (док. 13).

У виставковій експозиції представлено фотокопії: ескізу загального вигляду центрального диспетчерського пункту (док. 14), кресленики конструктивних елементів складу солі (док. 15), вапняного цеху (док. 16 – 17), ескізу гранулятора (док. 18).

10. Кримський содовий завод. Перспектива. Блок цехів абсорбції, дистиляції, карбонізації, вакуум-фільтрів та компресорного. 1966 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-88. Оп. 1. Од. зб. 58. Арк. 4)

11. Кримський содовий завод. Перспектива. Цех кальцинації легкої та важкої соди. 1966 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-88. Оп. 1. Од. зб. 58. Арк. 13)

12. Кримський содовий завод. Перспектива. Механізований склад соди. 1966 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-88. Оп. 1. Од. зб. 58. Арк. 30)

13. Кримський содовий завод. Об’єднане заводоуправління та прохідна. Перспектива. 1966 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-88. Оп. 1. Од. зб. 59. Арк. 34)

14. Кримський содовий завод. Загальний вигляд центрального диспетчерського пункту (зал оператора). Ескіз інтер’єру. 1965 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-88. Оп. 1. Од. зб. 357. Арк. 1)

15. Кримський содовий завод. Склад солі. План та розрізи. 1966 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-88. Оп. 1. Од. зб. 344. Арк. 1)

16. Кримський содовий завод. Вапняний цех. Пічне відділення. План на позначці 0; 5650; 10500. 1965 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-88. Оп. 1. Од. зб. 176. Арк. 1)

17. Кримський содовий завод. Вапняний цех. Поздовжній розріз Б-Б. 1966 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-88. Оп. 1. Од. зб. 177. Арк. 1)

18. Кримський содовий завод. Виробництво кальцинованої соди. Гранулятор (ескізний проєкт). 1965 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-88. Оп. 1. Од. зб. 234. Арк. 1)

Розділ 4. Індерський содовий завод

Спеціалісти НІОХІМ здійснювали проєктування підприємств хімічної промисловості не тільки в Україні, а й в різних країнах світу.

У 60-ті рр. ХХ ст. неподалік селища Індер (Індеробське), в Казахстані, планували побудувати завод з виробництва соди. Проєктувалося спеціалістами НІОХІМ підприємство у безпосередній близькості до сировинної бази: вапняку та мергілової породи – родовище Біла Ростош, кам’яна сіль (галіт) – Індерського соляного купола або сіль самоосаду озера Індер.

 Для отримання соди в проєкті Індерського заводу було вперше застосовано практику випалу вапняку в трубних печах, що обертаються, з концентрацією вуглекислого газу, для чого передбачено збагачення печей до 40% CO₂. Содовий завод Індера так і не було збудовано.

У ЦДНТА України зберігається проєкт Індерського содового заводу, у межах однойменного комплексу, у виставковій експозиції представлено фотокопії архівних документів, а саме: кресленики будівлі складу технологічного палива (док. 19), вапняного цеху (док. 20–21), міжцехових комунікацій підприємства (док. 22).

19. Індерський содовий завод. Склад технологічного палива. Вузол грохочення. Види по Б-Б та В-В. 1968 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-138. Оп. 1. Од. зб. 628. Арк. 2)

20. Індерський содовий завод. Вапняний цех. Фасад 17-1. Фасад М-А. 1969 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-138. Оп. 1. Од. зб. 579. Арк. 1)

21. Індерський содовий завод. Вапняний цех. Фасади П-А, ½-27. 1969 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-138. Оп. 1. Од. зб. 577. Арк. 2)

22. Індерський содовий завод. Міжцехові комунікації. Газопостачання. Внутрішньомайданні мережі. 1968 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-138. Оп. 1. Од. зб. 703. Арк. 1)

Розділ 5. Нахічеванський содовий завод

У ЦДНТА України зберігається проєкт Нахічеванського содового заводу в Азербайджані, розроблений у 70-ті рр. ХХ ст. Підприємство планувалося побудувати в районі селища Нехрам, що знаходиться в 15 км від міста Нахічевань.

Виробництво соди на підприємстві передбачалося здійснювати за аміачним способом з використанням карбонатної сировини вапняків у родовищі в Зенгеланському районі.

Було запроєктовано можливість організації у перспективі комплексного содово-магнієвого виробництва з отриманням поряд з основним продуктом металургійного окису магнію на базі використання нехрамських доломітів.

У Нахічеванському содовому заводі вперше у вітчизняній практиці проєктування содових виробництв було передбачено безліч перспективних рішень, наприклад, створено установку колонного обладнання одиничною потужністю 1000 тон на добу, що вище існуючих станом на 70-ті рр. ХХ ст. у 1,5 рази.

Також було передбачено креативне рішення щодо впровадження нових методів використання вторинної пари на дистиляції: гасіння вапна дистильованою рідиною. Вперше застосовано практику компонування основного колонного обладнання поза будівлею з обслуговуванням підйомно-транспортними пристроями.

У виставковій експозиції представлено фотокопії: карти Нахічеванської автономної республіки (док. 23), ескізу проєкту заводу (док. 25), генерального плану (док. 24), креслеників цеху механізованого складу соди (док. 26) та відділення кальцинації зі станцією содорозчинення (док. 27).

23. Карта Нахічеванської АРСР. Накопичувачі промстоків. 1973 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-139. Оп. 1. Од. зб. 184. Арк. 99)

24. Проєкт Нахічеванського содового заводу. 1973 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-139. Оп. 1. Од. зб. 2. Арк. 3)

25. Генеральний план Нахічеванського содового заводу. 1973 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-139. Оп. 1. Од. зб. 2. Арк. 14)

26. Нахічеванський содовий завод. Механізований склад соди. Фасади: А-П, 24-1, П-А. 1973 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-139. Оп. 1. Од. зб. 593. Арк. 1)

27. Нахічеванський содовий завод. Відділення кальцинації зі станцією содорозчинення. Фасади: А-Р, Р-Д, 8-4. 1973 р. (ЦДНТА України. Ф. Р-57. К. 1-139. Оп. 1. Од. зб. 577. Арк. 1)